понеділок, 14 вересня 2020 р.


День українського кіно                             

 Кіно веде свій початок від кінця XIX століття. Його народження і формування збігається з підвищення інтересу до історії людини і людства в цілому. Крім того, доволі швидко було помічено особливу здатність екранного мистецтва впливати на масову свідомість. Відтак історія XX століття прозирається нами значною мірою крізь призму кінокамери, минуле ми бачимо очима людини, озброєної знімальною апаратурою.

Впродовж XX століття українські митці створили власну яскраву кіномистецьку школу, яка збагатила світовий кінематограф і стала надійним підґрунтям для нових здобутків прийдешнього покоління кіномитців.

Завдяки поєднанню незабутніх традицій та творчих зусиль вітчизняних кінематографістів сучасне українське кіно сьогодні активно прокладає шлях на вітчизняні та світові екрани.

Нині кіно переживає складні часи зламу естетичних, ідеологічних та політичних реалій. І тим важливіше озирнутися назад, аби поцінувати талант і натхненний труд фундаторів вітчизняної екранної культури, зусилля їх продовжувачів.


        

        

        

Посилання на фільм "Червоний" : https://youtu.be/bl0hhebOBho

                           німеччина - 155 років з дня народження митрополита андрея шептицького  


Патріот, меценат, громадський діяч, людина величних гуманітарних подвигів і глибоких духовних вчень. Таким був і навіки увійшов у світову історію та пам’ять України митрополит Андрей Шептицький.

29 липня 2020 року виповнюється 155 років з дня народження цього Великого Українця, який був і залишається для багатьох поколінь українського народу справжнім моральним авторитетом.

Майбутній митрополит народився у заможній графській родині у селі Прилбичі на Львівщині, там він отримав початкову освіту, а потім удосконалював свої знання у Кракові, який того часу разом зі Львовом належав до коронного краю Галичини і Володимирії імперії Габсбургів. Після того вивчав право в університеті Вроцлава, а згодом, після благословення батька Івана Шептицького і папи Лева ХІІІ, у Добромильському монастирі отців василіан. До речі, батько Андрея Шептицького був депутатом Галицького сейму, підтримував ідею єдиної України та активно цікавився греко-католицькою церквою. Саме він наполягав на тому, щоб син отримав всебічну освіту і лише після цього пересвідчився у своєму виборі та покликанні.

Здобута освіта і ступінь доктора права нерідко допомагали митрополиту у його професійній діяльності. Життєвий шлях митрополита Андрея складається досить динамічно: після єпископства у Станіславській єпархії, де він першим пише до прихожан на гуцульському діалекті, у 1900 він стає митрополитом Галицьким і починає реформувати богословську освіту. Також Андрей Шептицький стабільно підтримує молодих талановитих студентів стипендіями, а найздібнішіх відправляє на навчання в університети Риму, Інсбруку. Фрібуру та Відня. У 1939 за його ініціативи було засновано Український католицький інститут, який сьогодні є провідним в Україні.

Митрополит Андрей Шептицький використовував політичну арену для просвітницьких цілей. Він був членом Галицького сейму та Віденського парламенту, проте в обох інституціях виголошував промови лише двічі, виступаючи на теми просвітництва і культурного розвитку. Також Галицький митрополит очолював делегацію до австрійського цісаря з вимогами рівних прав для українців Австро-Угорської імперії.

Знаючи десять мов та маючи чудову філософсько-теологічну освіту, митрополит міг віртуозно вести дипломатичні перемовини.

Андрей Шептицький всебічно розвивав Львівський край: фінансово підтримував дитячі садки, сиротинці, заснував український шпиталь «Народна лічниця» у Львові, спонсорував видавництва та кооперативні організації. Плекаючи особливу любов до образотворчого мистецтва, Блаженніший став засновником Українського національного музею і постійно дбав про поповнення його експонатами.

Коли російські війська зайняли Галичину у 1914 році, Шептицький закликав галичан не підкорюватися російській православній церкві та критикував імперіалістичний характер війни. За це його було заарештовано та депортовано спочатку до Курська, а потім до Суздаля. Свободу митрополит отримав тільки після лютневої революції.

Глибоко зацікавлений у побудові незалежної української держави, Андрей Шептицький брав участь у підготовці малої конституції ЗУНР. Після Паризької мирної конференції влітку 1919 року, що визнавала право Польщі на Східну Галичину, митрополит здійснив низку поїздок до Франції, Італії, Бельгії, США та Канади, де наполягав на підтримці українців. За таку небажану активність польська влада депортувала Шептицького до Познані. На щастя, арешт тривав недовго, а митрополит до кінця життя підтримував процес українського відродження та виступав проти польської пацифікації.

Не дивлячись на великий авторитет Української греко-католицької церкви, після приєднання Західної України до СРСР було закрито духовну академію, семінарію та духовні школи, припинили діяльність всі церковні видання та релігійні товариства, церковні землі було конфісковано, а монастирі було наказано ліквідувати. Розпочалися масові репресії та терор, насаджуваний радянською владою. Так, на початок червня 1941р. із Західної України було депортовано в Сибір і Казахстан близько 1,5 мільйона населення, в тому числі і священиків.

Ще раніше, у 1939 році радянська владо нещадно торкнулася безпосередньо родини Шептицьких – 27 вересня того року в Прилбичах брата митрополита, Лева, з дружиною й челяддю (разом 13 осіб) розстріляли працівники НКВД; над родовою усипальницею Шептицьких скоєно наругу, їхній сімейний маєток пограбовано, знищено цінні стародавні документи. Саме тому Андрей Шептицький зустрічав німецьку армію як визволителів та сподівався на відновлення української держави, проте дуже скоро владика переконався у справжніх намірах націонал-соціалізму. Німецька окупація також супроводжувалася грабунками населення, репресіями і депортацією до Німеччини, а персоною митрополита нацисти часто маніпулювали.

Після глибокого розчарування в діях Німеччини він почав відкрито протестувати проти фізичного знищення євреїв, особисто врятував понад 150 єврейських дітей, переховуючи їх спочатку в соборі Св. Юра, а коли це стало небезпечно – у віддалених монастирях та резиденції Шептицького.

Щоправда, попри визнані його подвиги в ім’я людства, митрополита досі не було удостоєно званням Праведника народів світу, як це, наприклад, зроблено стосовно його брата Андрея – Климентія Шептицького, або ігумені Олени Вітер, які діяли під його керівництвом. Сподіваємося, що в найближчому майбутньому Яд Вашем перегляне свою позицію та вшанує подвиги Блаженнішого в ім’я спасіння єврейського народу під час Голокосту.

Помер Андрей Шептицький 1 листопада 1944 року. Поховано його у підземеллі собору Святого Юра, який збудували пращури митрополита у 1762 році.

Мрія про незалежну Україну так і лишилася за часів його життя нездійсненою. Митрополит не побачив і подальші знущання радянської влади над українцями і репресії над Українською греко-католицькою церквою та її заборону тодішнім режимом, що змусило її піти у підпілля на довгі понад 50 років – з 1946 по 1989 рік. Проте він залишив навічно велику духовну спадщину в історії свого народу.

середа, 20 травня 2020 р.

Новини України: 17 травня - День памяті жертв політичних репресій


18 травня 2020 року – День пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу


В останні роки 18 травня о 12 годині дня по всій території України та окупованого Криму оголошується хвилина мовчання в пам’ять про жертв геноциду кримськотатарського народу. Ця велика трагедія сталася в 1944 р., коли 11 травня була ухвалена постанова Державного комітету оборони СРСР № 5859. На 5-ти машинописних сторінках тексту документу детально розписувався хід спецоперації з депортації кримських татар та інших народів Криму, а весь злочинний акт тривав з 18 по 20 травня.
Відповідно до норм міжнародного права депортація як форма репресування цілого народу є  злочином, бо підміняє собою судові розгляди проти конкретних осіб. Практика звинувачення сталінським режимом окремих народів на завершальному етапі Другої світової війни формально мотивувалася нібито їхнім масовим колабораціонізмом, дезертирством, участю у створених нацистськими окупантами формуваннях допоміжної поліції і самооборони. При цьому не згадувався той факт, що понад 20 тис. кримських татар воювали у складі Червоної армії.
Здійснити ретельно підготовлену спецоперацію Й.Сталін доручив НКВС – НКДБ (наркому Л. Берії та його заступнику Б. Кобулову). Для цього на Кримський півострів було перекинуто 5 тис. оперативних співробітників органів держбезпеки та більше 30 тис. військовослужбовців. Головний тактичний прийом чекістів полягав у блискавичному нічному вигнанні з домівок людей, а серед них переважали жінки, діти, люди похилого віку, та їх доставці до залізничних станцій для подальшого вивезення з території півострова. Всього влада підготувала 70 залізничних ешелонів з 50-ма вагонами в кожному, які не були пристосовані для перевезення людей. Жахлива тиснява (170-190 осіб у вагоні), відсутність елементарних санітарних умов, медичної допомоги, води і їжі спричинили масову смертність депортованих кримських татар.
Скільки ж людей постраждали від так званої «детатаризації» Криму?  У звіті, який ліг на стіл Й. Сталіну, була названа цифра 183 155 осіб. Але впродовж 1945–1946 рр. ще більше 9 тис. вчорашніх фронтовиків-кримських татар або не отримали дозволу повернутися в Крим, або були відправлені в місця депортації їхніх сімей. Тому офіційна  цифра зросла до 194 111 осіб. Самі ж кримські татари й окремі дослідники, які володіли демографічними показниками, називають 423 100 вигнаних з історичної батьківщини жертв етнічної зачистки, яка набула ознак геноциду через загибель 46 % людей під час перевезення та в перші роки перебування на чужині. Ця трагедія осмислена й екранізована Ахтемом Сеітаблаєвим у художньому фільмі «Хайтарма», який у 2015 р. презентувався у Полтаві, і студенти-історики, й викладачі мали змогу зустрітися з режисером у театрі імені М. В. Гоголя. Ахтем Сеітаблаєв був надзвичайно зворушений після розмови зі студентками Мариною Вакулою та Наталею Удовіченко, які тоді виконували курсові роботи, присвячені трагедії кримськотатарського народу.
Географія депортації кримськотатарського народу також була визначена в постанові ДКО від 11 травня 1944 р.. Найбільше спецпоселенців відправили до Узбекистану, решту – в Казахстан, Таджикистан, російські області Південного Уралу, Марійську АРСР. Як виявилося, до прийому тисяч переселенців на місцях не були готові. Про перебування в Узбекистані згадували: «Влітку страшна спека, епідемія тифу та малярії, укуси змій та скорпіонів, взимку – холод і голод». А на півострові радянська влада, не гаючи часу, стирала національно-культурну ідентичність Криму. Вже у липні 1944 р. на півострів було переселено до 51 тис. людей, переважно росіян і українців, які зайняли опустілі житла татар. Так намагалися вирішити проблему робочих рук для 17 тис. кримських колгоспів і радгоспів. 30 червня 1945 р. влада скасувала автономію Кримської АРСР і приєднала Крим до Росії. З топонімічної мапи Криму зникали традиційні історичні й географічні татарські назви, ліквідовувалися мечеті, татарські школи, бібліотеки, хати-читальні.
Формальна заборона повертатися на рідну землю для кримських татар діяла до 1974 р., але фактично, попри зусилля правозахисників-дисидентів, до 1989 р.. 14 листопада цього ж року Верховна Рада СРСР ухвалила «Декларацію» про визнання незаконними та злочинними репресії проти депортованих народів. Лідер кримських татар Мустафа Джемілєв та інші правозахисники вели наполегливу боротьбу за повернення свого народу на історичну батьківщину, що тривалий час супроводжувалося нерозумінням і протидією місцевої влади. У 1991 р. кримські татари підтримали державний суверенітет України. А 12 листопада 2015 р. Верховна Рада України ухвалила Акт про визнання депортації кримських татар геноцидом.
Боротьба кримськотатарського народу за право жити на історичній батьківщині продовжується й сьогодні в умовах російської окупації Криму.
День сім'ї 2020 - листівки і привітання у віршах і прозі | Стайлер

Сьогодні, 15 травня, вся країна відзначає Міжнародний день сім'ї – день наших з Вами родин.
Сім´я, увібравши в себе історичний досвід всіх попередніх поколінь, завжди була і залишається осередком збереження духовних і культурних традицій нації. Весь світ знає, якою талановитою, працелюбною, духовно багатою є українська нація. Ці високі якості закладаються саме в сім´ї, де дитина отримує перші уроки любові до батька, матері, до своєї Батьківщини. У сім´ї вона набирається сил і натхнення, які допомагають їй впродовж всього життя долати життєві труднощі, досягати вершин і отримувати перемоги, адже саме родина є тією цеглинкою, з якої складається добробут та спокій у нашій державі.
Тож дозвольте у Міжнародний день сім'ї побажати Вам і Вашим рідним міцного здоров'я, щастя та непохитної твердості родинних стосунків. Нехай це свято стане для кожного з нас продовженням великого сімейного щастя і вагомих досягнень для кожної сім´ї.
Зі святом Вас!

субота, 16 травня 2020 р.

125 років з дня народження Тодося Осьмачки


Купити книгу Ротонда душогубців (Тодось Осьмачка) - 978-966-03 ...Тодось Осьмачка — Вікіпедія


Його біографію можна прочитати в цьому посиланні:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%8C_%D0%9E%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D1%87%D0%BA%D0%B0



День Європи


День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях: свободи, демократії, поваги до прав людини, верховенства права, та враховує інтереси всіх учасників.
Відправною точкою на шляху до започаткування відзначення Дня Європи вважається Декларація Шумана, оприлюднена 9 травня 1950 року. Цей історичний документ, направлений на об’єднання під єдиним керівництвом вугільних та сталеплавильних ресурсів низки європейських держав, насамперед Франції та Німеччини, заклав підґрунтя європейської інтеграції.
Рішення щодо увічнення дати проголошення Декларації Шумана шляхом святкування 9 травня як Дня Європи прийнято у 1985 році на Саміті Ради ЄС у Мілані.
Щорічно з нагоди свята у Брюсселі, де перебувають керівні органи ЄС, а також у країнах-учасницях ЄС відбуваються офіційні урочистості.
Основна ідея загальноєвропейського Дня – кожний мешканець континенту, незалежно від своєї національної належності і громадянства, має відчути себе вільним у “Європейському домі”.
Україна – єдина держава не член ЄС, в якій на державному рівні відзначається День Європи. Оскільки День Європи – 9 травня – збігається з Днем Перемоги, в Україні урочисті заходи проводять щорічно у третю суботу травня згідно з Указом Президента №339/2003 від 19 квітня 2003 року. Цього року День Європи в Україні припадає на 16 травня.
У День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту.
Ми воліли б мати не гірший, ніж у ЄС рівень соціального захисту і охорони здоров’я; хотіли б, аби наша молодь могла вдосконалювати свою освіту в Європі, а громадяни України вирушали на відпочинок за кордон без принизливих черг за візами.
З економічної точки зору європейський вибір підтверджує те, що ми прагнемо вільної торгівлі та ринкового розвитку народного господарства, з погляду науки – бажання інтегруватися в загальноєвропейську і світову науково-дослідницьку мережу, де ми, без сумніву, зможемо співробітничати на рівних.
Нарешті, так само, як і Європа, ми хочемо жити в мирі і добросусідстві, віримо, що економічна інтеграція – найдієвіший засіб стримування війни.
Відзначення Дня Європи в нашій державі – це підтвердження єдності України та Європи не тільки за географічною ознакою, а і за духом, історією, спільними цінностями, адже український народ є невід’ємною частиною європейської цивілізації.
13 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі», якою підтверджується незворотність курсу України на європейську інтеграцію, метою якої є набуття членства в Європейському Союзі.  Було також відзначено, що Україна як європейська держава, яка поділяє спільну історію та цінності з країнами Європейського Союзу, має право подати заявку на набуття членства у Європейському Союзі відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз.
З підписанням та ратифікацією у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відносини сторін почали розбудовуватися у якісно новому форматі політичної асоціації та економічної інтеграції.
Під час підписання Угоди про асоціацію 27 червня 2014 року Президентом України П.О.Порошенком  та під час її ратифікації 16 вересня 2014 року Верховною Радою України було зроблено відповідні заяви, що Україна розглядає укладення Угоди про асоціацію як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети європейської інтеграції – набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.
Впродовж останніх років, а особливо з початком у 2014 році російської агресії проти України, ситуація в Україні та події навколо нашої держави займають одне з головним місць у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС. «Українське питання» регулярно порушується у заявах, резолюціях, висновках та інших документах інституцій та керівництва Європейського Союзу.
Наразі ми лише святкуємо День Європи. І в цьому теж є щось євроінтеграційне. Гасло “Ми йдемо в європейський дім” для нас означає будівництво Української держави на принципах європейської демократії та політичної культури на засадах української духовності і моралі. Лише проводячи активну політику, проявляючи самоповагу і рішучість, Україна зможе посісти гідне місце в Європі, доконечно стати європейською країною.
Головною метою відзначення в Україні Дня Європи є:
– формування позитивної громадської думки щодо євроінтеграційного курсу України;
– ознайомлення якомога ширшого кола громадськості з європейськими цінностями та традиціями;
– популяризація загального європейського культурного надбання серед громадськості, зокрема, молоді;
– залучення населення регіонів України до діяльності, пов’язаної з інтеграцією країни до ЄС.
На території Хмельницької області відзначення Дня Європи буде проводитись відповідно заходів, затверджених розпорядженням голови облдержадміністрації 24.04.2015 року № 180/2015-р «Про заходи щодо відзначення в області Дня Європи».
До Дня Європи на Хмельниччині передбачено проведення низки акцій. Зокрема, Єдиного Дня інформування населення області, фестивалю «Європейська феєрія», «Талант-фест», циклу тематичних кінопереглядів «Про європейські цінності мовою кіно», виставок літератури, художніх робіт, фото- та речовх документів, конференцій, віртуальних мандрівок країнами Європи, тренінгів, предметних тижнів, вікторин, декад інформування, засідань «круглих столів», конкурсів малюнка та творчих учнівських робіт, засідань євроклубів, центрів європейської інтеграції, дискусійних та політичних клубів.
Також з нагоди святкування Дня Європи в містах та районах області відбудуться культурно-масові заходи, спортивні змагання, концерти європейських композиторів та європейських мелодій, конкурси робіт учнівських мистецьких навчальних закладів тощо.