понеділок, 14 вересня 2020 р.


День українського кіно                             

 Кіно веде свій початок від кінця XIX століття. Його народження і формування збігається з підвищення інтересу до історії людини і людства в цілому. Крім того, доволі швидко було помічено особливу здатність екранного мистецтва впливати на масову свідомість. Відтак історія XX століття прозирається нами значною мірою крізь призму кінокамери, минуле ми бачимо очима людини, озброєної знімальною апаратурою.

Впродовж XX століття українські митці створили власну яскраву кіномистецьку школу, яка збагатила світовий кінематограф і стала надійним підґрунтям для нових здобутків прийдешнього покоління кіномитців.

Завдяки поєднанню незабутніх традицій та творчих зусиль вітчизняних кінематографістів сучасне українське кіно сьогодні активно прокладає шлях на вітчизняні та світові екрани.

Нині кіно переживає складні часи зламу естетичних, ідеологічних та політичних реалій. І тим важливіше озирнутися назад, аби поцінувати талант і натхненний труд фундаторів вітчизняної екранної культури, зусилля їх продовжувачів.


        

        

        

Посилання на фільм "Червоний" : https://youtu.be/bl0hhebOBho

                           німеччина - 155 років з дня народження митрополита андрея шептицького  


Патріот, меценат, громадський діяч, людина величних гуманітарних подвигів і глибоких духовних вчень. Таким був і навіки увійшов у світову історію та пам’ять України митрополит Андрей Шептицький.

29 липня 2020 року виповнюється 155 років з дня народження цього Великого Українця, який був і залишається для багатьох поколінь українського народу справжнім моральним авторитетом.

Майбутній митрополит народився у заможній графській родині у селі Прилбичі на Львівщині, там він отримав початкову освіту, а потім удосконалював свої знання у Кракові, який того часу разом зі Львовом належав до коронного краю Галичини і Володимирії імперії Габсбургів. Після того вивчав право в університеті Вроцлава, а згодом, після благословення батька Івана Шептицького і папи Лева ХІІІ, у Добромильському монастирі отців василіан. До речі, батько Андрея Шептицького був депутатом Галицького сейму, підтримував ідею єдиної України та активно цікавився греко-католицькою церквою. Саме він наполягав на тому, щоб син отримав всебічну освіту і лише після цього пересвідчився у своєму виборі та покликанні.

Здобута освіта і ступінь доктора права нерідко допомагали митрополиту у його професійній діяльності. Життєвий шлях митрополита Андрея складається досить динамічно: після єпископства у Станіславській єпархії, де він першим пише до прихожан на гуцульському діалекті, у 1900 він стає митрополитом Галицьким і починає реформувати богословську освіту. Також Андрей Шептицький стабільно підтримує молодих талановитих студентів стипендіями, а найздібнішіх відправляє на навчання в університети Риму, Інсбруку. Фрібуру та Відня. У 1939 за його ініціативи було засновано Український католицький інститут, який сьогодні є провідним в Україні.

Митрополит Андрей Шептицький використовував політичну арену для просвітницьких цілей. Він був членом Галицького сейму та Віденського парламенту, проте в обох інституціях виголошував промови лише двічі, виступаючи на теми просвітництва і культурного розвитку. Також Галицький митрополит очолював делегацію до австрійського цісаря з вимогами рівних прав для українців Австро-Угорської імперії.

Знаючи десять мов та маючи чудову філософсько-теологічну освіту, митрополит міг віртуозно вести дипломатичні перемовини.

Андрей Шептицький всебічно розвивав Львівський край: фінансово підтримував дитячі садки, сиротинці, заснував український шпиталь «Народна лічниця» у Львові, спонсорував видавництва та кооперативні організації. Плекаючи особливу любов до образотворчого мистецтва, Блаженніший став засновником Українського національного музею і постійно дбав про поповнення його експонатами.

Коли російські війська зайняли Галичину у 1914 році, Шептицький закликав галичан не підкорюватися російській православній церкві та критикував імперіалістичний характер війни. За це його було заарештовано та депортовано спочатку до Курська, а потім до Суздаля. Свободу митрополит отримав тільки після лютневої революції.

Глибоко зацікавлений у побудові незалежної української держави, Андрей Шептицький брав участь у підготовці малої конституції ЗУНР. Після Паризької мирної конференції влітку 1919 року, що визнавала право Польщі на Східну Галичину, митрополит здійснив низку поїздок до Франції, Італії, Бельгії, США та Канади, де наполягав на підтримці українців. За таку небажану активність польська влада депортувала Шептицького до Познані. На щастя, арешт тривав недовго, а митрополит до кінця життя підтримував процес українського відродження та виступав проти польської пацифікації.

Не дивлячись на великий авторитет Української греко-католицької церкви, після приєднання Західної України до СРСР було закрито духовну академію, семінарію та духовні школи, припинили діяльність всі церковні видання та релігійні товариства, церковні землі було конфісковано, а монастирі було наказано ліквідувати. Розпочалися масові репресії та терор, насаджуваний радянською владою. Так, на початок червня 1941р. із Західної України було депортовано в Сибір і Казахстан близько 1,5 мільйона населення, в тому числі і священиків.

Ще раніше, у 1939 році радянська владо нещадно торкнулася безпосередньо родини Шептицьких – 27 вересня того року в Прилбичах брата митрополита, Лева, з дружиною й челяддю (разом 13 осіб) розстріляли працівники НКВД; над родовою усипальницею Шептицьких скоєно наругу, їхній сімейний маєток пограбовано, знищено цінні стародавні документи. Саме тому Андрей Шептицький зустрічав німецьку армію як визволителів та сподівався на відновлення української держави, проте дуже скоро владика переконався у справжніх намірах націонал-соціалізму. Німецька окупація також супроводжувалася грабунками населення, репресіями і депортацією до Німеччини, а персоною митрополита нацисти часто маніпулювали.

Після глибокого розчарування в діях Німеччини він почав відкрито протестувати проти фізичного знищення євреїв, особисто врятував понад 150 єврейських дітей, переховуючи їх спочатку в соборі Св. Юра, а коли це стало небезпечно – у віддалених монастирях та резиденції Шептицького.

Щоправда, попри визнані його подвиги в ім’я людства, митрополита досі не було удостоєно званням Праведника народів світу, як це, наприклад, зроблено стосовно його брата Андрея – Климентія Шептицького, або ігумені Олени Вітер, які діяли під його керівництвом. Сподіваємося, що в найближчому майбутньому Яд Вашем перегляне свою позицію та вшанує подвиги Блаженнішого в ім’я спасіння єврейського народу під час Голокосту.

Помер Андрей Шептицький 1 листопада 1944 року. Поховано його у підземеллі собору Святого Юра, який збудували пращури митрополита у 1762 році.

Мрія про незалежну Україну так і лишилася за часів його життя нездійсненою. Митрополит не побачив і подальші знущання радянської влади над українцями і репресії над Українською греко-католицькою церквою та її заборону тодішнім режимом, що змусило її піти у підпілля на довгі понад 50 років – з 1946 по 1989 рік. Проте він залишив навічно велику духовну спадщину в історії свого народу.